Доберман

История породы доберман начинается в немецкой деревушке Апольда в Тюрингии. Л. Доберман, сборщик налогов, специально вывел бесстрашного защитника, чтобы он сопровождал его во время обходов. Около 1870г. он скрестил несколько служебных пород: старотипных ротвейлеров, черно-подпалых местных овчарок (предположительно - босеронов), немецкого пинчера и немецкую овчарку. В результате получилась собака с выраженными служебными качествами: надежный сторож и ищейка. Несколько позже к породе была добавлена кровь черно-подпалого терьера и, вероятно, грейхаунда. Стандарт породы доберман утвержден в 1910 г. Во время Второй мировой войны доберман служил в качестве караульной собаки и поводыря для солдат, потерявших зрение во время боевых действий. 

Скульптурная элегантность добермана позволяет сравнивать его с мраморными изваяниями, олицетворяющими силу, смелость, выносливость и благородство. Высота в холке 59 - 71 см, вес 30 - 40 кг. Сила и компактность телосложения не сопровождаются чрезмерным развитием костяка или мускулатуры. Голова длинная, сухая, клиновидной формы. Челюсти хорошо развиты, сильные, прикус ножницеобразный, морда не острая. Шерсть короткая, гладкая, плотно прилегающая, блестящая. Окрас черно-подпалый, коричнево-подпалый, изабелловый или голубой. При любом окрасе имеются красно-коричневые подпалины. Уши принято купировать в США и ряде других стран, в Великобритании оставляют естественные, висящие на хряще уши.

Пекинес

Пекинес (Pekingese с англ.) - одна из самых древних пород собак, живущих на Земле. Археологами были найдены бронзовые изделия с изображениями пекинесов, возраст которых насчитывает около 4 тыс. лет. Многие века пекинесы считались императорскими собаками, их разводили исключительно для императорской семьи. Считалось, что пекинес охраняет императора после смерти в загробной жизни. Любимого императорского пекинеса хоронили вместе со своим хозяином. 

В 1860 году после захвата Пекина англичанами из Летнего дворца в Великобританию были вывезены несколько представителей этой породы, остальные же собаки были уничтожены самими китайцами. Решено было подарить их королеве Виктории, герцогине Ричмондской  и герцогине Веллингтонской. Королева была просто в восторге от такого подарка и назвала собачку Лути (в переводе на рус. трофейчик). От королевских пекинесов и ведет свою линию современная «солнечная собака». После первой мировой войны порода пекинеса приобретает широкую известность и становится одной из самых популярных пород в мире.

Пекинес не будет навязывать свою персону, он любит размеренную жизнь, когда все разложено по полочкам и выполняется в одно и то же время. Если он почувствует, что Вы хотите с ним поиграть, то с удовольствием примет Ваше предложение, а если Вы решите отдохнуть и побыть в одиночестве, то предпочтет удалиться куда-нибудь на пару тройку часов, предоставив хозяина самому себе.

Лайки

Лайка — одна из самых загадочных пород, в которой счастливо сочетаются уникальные рабочие качества и неповторимый характер.
   Удивительна ее история. Собака, без которой не могли бы выжить многие северные народы — чукчи, алеуты, маламуты, без которой не могли бы быть освоены районы Сибири. Эта ценная, уникальная порода по мере освоения северных земель исчезала, растворяясь в метизированным поголовье. И только усилия лучших заводчиков страны позволили возродить и даже усовершенствовать национальное достояние России.
   Удивительна внешность этой собаки. Казалось бы, ничего особенного: уши — торчком, хвост — бубликом, но нет, все не так просто. Есть в лайке какая-то удивительная цельность, грация и красота дикого животного. Недаром лайки так похожи на своих диких собратьев — волков, лис, шакалов, пес цов. И в то же время это собаки. Дружелюбный взгляд, задорно закрученный пушистый хвост. В них — естественное благородство, природная пород ность и аристократизм, недостижимые при искусственном выведении. Они красивы по-своему. При взгляде на породную лайку никогда не возникает впечатления, что это «мужицкая» собака, как ее раньше называли. Нет, благородное, по-своему элегантное существо с большим чувством собственного достоинства. Породистая собака.

РИЗЕНШНАУЦЕР

Существуют три различные породы шнауцеров, различающиеся по размеру. В этой статье мы расскажем о самой крупной их них – ризеншнауцере. Корни породы необходимо искать в глубине XV-XVI веков. В те дни не было выставок, и когда выводилась новая порода собак, она предназначена для определенной работы. Родина ризеншнауцеров – крестьянский двор и альпийский луг, где виды мрачных и неприступных родовых замков Баварии сменяются мирной картиной – ягнятами, резвящимися на лугу под присмотром пастушки. Ризен – исконная собака этой местности, неизвестно с каких пор охранявшая домашний очаг, хлев, гонявшая гурты на продажу, оберегавшая скот и хозяина от грабителей, способная присмотреть за хозяйскими детьми на покосе, но и умеющая при случае в одиночку привести в чувство взбесившегося быка.

Сибирский хаски

Сибирский хаски — порода собак, выведенная как ездовая собака. В настоящее время также используется как собака-компаньон и шоу-выставочная собака.
Описание этой породы собак говорит о том, что эти животные впервые появились у чукчей. Было время, когда этому полукочевому племени нужно было расширить охотничьи территории, а для этого нужна была собака, способная передвигаться на большие расстояния и перевозить груз. Чукотская ездовая собака является предком современного сибирского хаски.
Шерстный покров достаточно густой, с хорошо развитым подшерстком. Уши прямостоячие, хвост имеет форму пера. Собака прекрасно работает в упряжке, легко перевозит нетяжелые грузы. 

• Алабай, Середньоазіатська вівчарка

Алабай - одна з прадавніх порід на землі, яка дійшла до наших днів, зберігши свій зовнішній вигляд і дивний характер. Це їх предки билися на аренах амфітеатрів, а Олександр Македонський використовував цих псів в битвах і наносив з їх допомогою велику утрату ворогові. По зображеннях, що збереглися, ці собаки близькі за типом до древнього мастіфу. Мастіфи, гривасті доги, в різних місцях їх називали по-різному, були привезені до Персії Олександром Македонським.А на Тибеті вже давно були крупні місцеві собаки Тибету, нащадки чорного вовка Тибету. Вони були примітивними, грубими, сирими, чорного або черно-подпалого забарвлення, володіли величезною силою. У них була величезна голова, коротка морда, сирі губи, складки на лобі, підвіс на шиї, дуже густа груба шерсть і тенденція до перекушування. У Індії і місцями в Китаї широко використовували алабаєв для охорони, на полюванні, в армії. Китайці застосовували їх для полювання на людей.У Європі вони стали носити назву молосcoв або епірських собак.

                              

• Німецька вівчарка

Історія

Якщо у Британії, Франції й Бельгії є по кілька вівчарських порід — і довгошерстих, і жорсткошерстих, і короткошерстих, — то німці з великої кількості селянських вівчарських собак вивели лише одну породу.

Ще наприкінці ХІХ століття німецьку вівчарку вважали плебейським собакою. Більше того, багато любителів імпортних англійських порід вважали, що розводити «собак вовчого типу шкідливо» — але знайшлася людина створила на їхній основі найкращого службового собаку світу: Макс фон Штефаніц, який своє життя присвятив створенню й удосконаленню німецьких вівчарок. Він стверджував, що німецька вівчарка — це насамперед робочий собака: і інтелект, і краса, і правильність будови вівчарки — усе забезпечує її працездатність.

Окрім вівчарської служби, Штефаніц прагнув знайти для німецьких вівчарок й іншу роботу, таку, яка б розкрила всі можливості цих собак і зробила їх для всіх корисними. Німецьких вівчарок узяли на озброєння поліція й армія, що шукали альтернативу дорогим англійським породам. Вівчарки виявилися першокласними поліцейськими й військовими собаками: у часи Першої світової війнивони прокладали телефонні кабелі, підтримували зв'язок, шукали поранених, їх використовували під час патрулювання й варти. А після армії та поліції майже всіх країн світу узяли на службу німецьких вівчарок.

Призначення

Вони мають гарний нюх і мужній характер, вони витривалі й невибагливі, вони починають змалечку працювати, вони розумні й прагнуть співпрацювати з людиною. Багатьох любителів він приваблює не тільки як робочий собака, але й як собака-компаньйон.

У Німеччині щорічно проводять чемпіонат німецьких вівчарок з випасання. Для німецьких вівчарок, які працюють пастухами, є окремі ранги на найголовнішому конкурсі краси для вівчарок — Головній виставці вівчарок у Німеччині. Багато провідних розплідників Німеччини виставляють своїх собак у цьому класі.

Німецькі вівчарки — пошукові й прикордонні собаки, сапери й митники, розвідувачі-рятувальники, поводирі сліпих та охоронці.

• Бульдог английский

Мускулиста собака середнього росту. Голова квадратної форми, досить велика по відношенню до зростання собаки, але не надмірно. Морда також квадратна, досить широка, глибока і відносно коротка. Кращий непомітний з боку перекус, але допускаються також зустрічаються прямий і ножицеподібний прикус.

Це міцна, сильна, пропорційно важка до свого середнього зросту собака. Тулуб глибоке і широке, але не настільки, щоб це виглядало перебільшено. Спина коротка - вона надає вид компактної і потужної собаки. Рухи швидкі і вільні. Американський бульдог розвиває більшу швидкість на коротких дистанціях, він легко змінює напрямок руху і стрибає. Хоча він справляє враження сильної собаки (який він і є), у нього немає ніяких рис перерозвиненою. Задні кінцівки з помірно вираженими кутами зчленувань, широко поставлені, м'язисті. Передні кінцівки також мають добре розвинену мускулатуру, яка добре проглядається на передпліччях, але немає ні натяку на кривизну або клишоногість передніх кінцівок.

Хвіст помірно довгий, тримається звичайно нижче лінії спини, кінець у формі серпа. Хвіст опущений до рівня скакального суглоба.